Ті, кого немає

Начало книги

Марту забрали з Будинку дитини, коли їй виповнилося три місяці.

Був переддень Нового року, і Сергій Вікторович Федоров віз у таксі закутану в теплу ковдру дівчинку з радісним відчуттям початку нового життя. Дружина чекала вдома, відпрохавшись надвечір з роботи, щоб усе приготувати для маленької доньки. Тієї ж ночі в неї мало бути чергування в лікарні – вона працювала хірургічною медсестрою…

Узяти дитину в сім’ю, яка помалу ставала нестійкою спільнотою двох надто різних людей, було ідеєю Сергія, і то зовсім несподіваною. Дружина зреагувала моментально – холоднувато й здивовано.

– Ти так хочеш дітей? Бідолаха… Я ж тебе одразу попередила, коли ми вирішили одружитися, – народжувати я не згодна! То не для мене. Хто доглядатиме нашу дитину? Хто годуватиме, гулятиме з нею, хто, врешті, виховуватиме? Ми обоє постійно зайняті…

Вона мовила «нашу», а не «оту» – і це вже дещо означало. Тож Сергій палко промовив:

Читать дальше →