Прокляті роки

Начало книги

Петлю йому скрутивши із намист.

Так ми минуле ідеалізуєм.

Хай світиться воно, як аметист!

Тоді в кларнети ще трубив Тичина,

І кликав Рильський в сині далечини.

Блажен, хто гордо кинув рідний край

І з посохом в руці пішов шукати

На чужині незнаній дальній край,

Куди веде його весна крилата.

Та тричі той блажен, який за чай

І хліб теж не схотів себе продати,

Але, минаючи тропу розлук,

Зостався, щоб зазнати хресних мук...

Пригадую підвал чеки в Полтаві,

Де я колись години три чекав.

Лилось крізь шиби світло золотаве,

І я затерті написи читав

На вапні стін... Ніхто у книгу слави

Тих смертників імена не вписав,

Що звідси тим, які живуть на світі,

Свої останні креслили привіти:

«Чекаю розстрілу. Петро Палій». —

«Сьогодні вмру за тебе, мій народе.

Іван Мазнюк». — «Кінець. Нема надій.

Прокляття шлю катам. Василь Макода». —

«Живіть і не зрікайтесь гордих Мрій,

О ви, кому ще світить сонце вроди.

Михайло В'юн». — «Марусі мій уклін.

Читать дальше →