Вірші

Начало книги

Жартуючи, розпочинають бій.

А блисне сполох, він одразу знає:

То величезну браму відчиняє

Осяяний небесний вартовий,

Дмучи в ріжок, що на землі чутний

Лише поетові. Ось у ворота

Пливе квапливо казкова кіннота —

I бачить він за нею залів ряд,

У срібло й злото прибраних для свят,

I лиця дам, що світлими очима

Вщасливити могли б і серафима,

I повних кубків, як планет навкруг

Ясного сонця, безнастанний рух,—

I струм вина, що нахильці поллється,

Дощем летючих зір йому здається.

А далі ще — немов у млі, сади,

Земним очам заказані: туди

Лише впусти поета, Аполлоне,

I до троянд він миттю прохолоне.

I в тім глибу блаженнім тільки й знать,

Як, сплесками цілуючись, киплять

Фонтани — й ллється течія промінна,

Мов срібні смуги на плавцях дельфіна,

Коли з коралових підводних міст

Він вирне, вигнувши грайливо хвіст.

Такі дива лише для того звичні,

Хто поринає в нетрі поетичні.

Коли надвечір він гуляє сам,

З чолом відкритим, чи ж його очам

Читать дальше →