Роман шукає

Начало книги

З фотографії на мене дивиться молоде, гарне, немов намальоване, обличчя, і я не знаю, чи було воно таким насправді, чи це так старанно прикрасив його ретушер. Куточки вуст злегка вигнула донизу зухвала посмішка, яка ніби промовляє: «Гай-гай, добродію інспекторе… Не встромляй до цієї справи свого носа. Однаково нічого ти не дізнаєшся». Якщо говорити одверто, то я цілком поділяю погляд людини з фотографії на цю справу. То, власне, не її погляд, а мій.

Сталося все це так. Полковник Іванов, начальник управління карного розшуку, зумів добре приховати свою радість і захоплення від того, що мене, лейтенанта Пуза, призначено під його владну руку на посаду інспектора. В усякім разі, його кругле, як повний місяць, обличчя з близько посадженими колючими очима, привчене під час допиту злочинців приховувати справжні почуття, і зараз залишалось незворушним.

На зріст полковник Іванов був десь під сто дев’яносто, статуру мав як у людей, що в молодості грали у волейбол, а може й у баскетбол, вже й до першого розряду дотягли чи навіть до майстра, та за браком часу кинули спорт, навіть зарядку роблять лише під час відпустки, на курорті, хоч апетит зберегли колишній, баскетбольний.

Читать дальше →