Оповіді про кохання, божевілля та смерть

Начало книги

Не було веселішої пори, ніж та, яку Марії і мені забезпечила своєю смертю наша тітка.

Люсія повернулася з Буенос-Айреса, де провела три місяці. Того вечора, лягаючи спати, ми чули, як Люсія казала мамі:

— Дивина!.. У мене спухли брови.

Мама уважно оглянула брови нашої тітки й за якусь хвильку відповіла:

— Так і є… Ти щось відчуваєш?

— Ні… Лише хилить на сон.

Наступного дня, близько другої по обіді, ми раптом зауважили велике збудження в домі: двері, що відчинялися й не зачинялись, уривчасті вигуки, перелякані обличчя. У Люсії була віспа, до того ж кривава, яку вона підхопила в Буенос-Айресі.

Ясна річ, ми, моя сестра і я, були у захваті від цієї драми. Дітям майже завжди не щастить: щось надзвичайне відбувається не в них удома. Цього разу наша тітка — саме наша тітка — захворіла на віспу! Я, щасливе дитя, уже мав на карбі, й дуже цим пишався, дружбу з агентом поліції і контакт із клоуном, який, перескочивши через кілька рядів, сів на місце поруч зі мною. Та зараз щось важливе відбувалося саме в нашому домі; і сповістити це першому хлопцеві, який спинився біля вхідних дверей, аби дивитися, вже було в моїх очах пихою, з якою малюк у глибокому траурі вперше проходить повз своїх ошелешених і заздрісних малих сусідів.

Читать дальше →