Голодна весна

Начало книги

Я в хаті сам-один. Сиджу на холодній лаві біля застільного вікна й дивлюся в маленьку каламутну шибку на грязьку вулицю. Спершу вона стала грязькою од талого снігу, а потім пройшли рясні дощі, й тепер нею ні проїхати, ні пройти, не вулиця – болото.

А якраз навпроти нашої хати ще й величезна, глибока калюжа. Щоб обминути її, треба йти попід самісінькою хатньою стіною, по глиняній призьбі, яка, на диво, ще не розкисла від сирості й не обвалилася.

Мені цікаво дивитись, як ідуть мимо вікна люди. Хто на вигін, до крамниці, хто в сільраду чи контору колгоспу, хто ще кудись.

Потім вони вертаються назад. Одні щось несуть під пахвою чи просто в руках, інші без нічого. Всі заклопотані, з опущеними плечима, забрьохані. Я їх усіх знаю. І вони мене знають. Деякі навіть кивають мені головою, щось кажуть. Що – я не розбираю, не чути, але теж хитаю їм у відповідь головою. І мені веселіше від того, що я бачу людей, бо одному в хаті нудно. Та ще й у поганенько протопленій, уже немає гаразд чим – все топливо за зиму піч проковтнула. Морози були люті. Отож унесла мати вранці трішки якогось сирого сміття, продиміла ним посеред печі, аби вважалося, що топила, та й усе.

Читать дальше →