Лицарі черешневого цвіту

Начало книги

Майже п’ятдесят років великий годинник на шкільній вежі дивився своїми циферблатами на чотири найголовніші сторони світу; майже п’ятдесят років його велетенські стрілки непомильно показували точний час. Іноді взимку сніг зупиняв стрілки на західному циферблаті, а навесні голуби, ворони чи інші птахи, пустуючи, підганяли котрусь із хвилинних стрілок. Але щоразу мош[1] Тімофте Пестревану, шкільний сторож (він почав сторожувати, ще коли не було цього велетенського годинника, і він же, як твердили старшокласники, колись востаннє зупинить годинника), вилазив на вежу, смикав за масивні шестерні й починав повертати величезний, мов дишель воза, важіль.

Далі, трохи послухавши грімке цокання й покивавши головою, мош Тімофте діставав з-за пояса круглу металеву коробку завбільшки як миска, клав її на коліно й стукав зверху кулаком. На коробці одразу ж відскакувала кришка й з’являвся циферблат, розписаний такими ж красивими римськими цифрами, що й годинник на вежі. Сторож пильно вдивлявся, котра година, і підкручував стрілки «Велетня» — так він називав дзигаря на вежі. Потім сильним ударом кулака закривав кришку «Малюка» — свого годинника. Зайве, мабуть, казати, що ланцюг, на якому він носив це металеве чудовисько, міг би втримати величезного собаку-вовкодава.

Читать дальше →