Місто Страшної Ночі

Начало книги

Вона була дочка гімалайського горянина Сону та його дружини Джаде. Одного літа в них не вродила кукурудза, а тоді ще на їхньому єдиному ланочку опійного маку над долиною Сатледжу, недалеко від Котґарха, похазяйнували вночі два ведмеді. Отож узимку Сону з дружиною перейшли в християнство і понесли своє дитя до місії охрестити. Котґархський пастор дав дівчинці ім’я Елізабет — а горяни-пахарі[1] вимовляли його «Ліспет».

Згодом у Котґархську долину прийшла холера і забрала Сону та Джаде, а Ліспет стала чи то служницею, чи то компаньйонкою дружини тодішнього котгархського пастора. Було це в ті часи, коли всевладдя «моравських братів»[2] у тих краях уже минулось, але Котґарх іще не зовсім забув свій титул «Володаря Північних Гір»[3].

Хтозна, чи то християнство так пішло на користь Ліспет, чи й боги її народу подбали б за неї не гірше, а тільки вдалася вона дуже вродлива. А коли горянка буває вродлива, то варто проїхати п’ятдесят миль бездоріжжям, аби лише глянути на неї. У Ліспет було античне обличчя — одне з тих облич, що їх ми так часто бачимо на картинах і так рідко в житті. Шкіру вона мала світлу, мов слонова кістка, і була, як на тамтешніх горян, на диво висока. І очі мала прегарні, а якби ще не сукня з гидкого вибивного перкалю, який так полюбляють по місіях, то, зустрівши її несподівано десь на узгір’ї, ви б подумали, що то сама Діана, давньоримська богиня, на полюванні.

Читать дальше →