По дорозі біля трактиру.

Начало книги

Дідусів допотопний універсал "Б'юїк" повзе по ґрунтовій дорозі зі швидкістю двадцять миль на годину. Френк Браун веде машину, примруживши очі і стиснувши губи в тонку білу лінію. Його дружина, Корін, сидить поруч з Айпадом на колінах, і коли Френк питає її, чи правильно вони їдуть, вона відповідає, що курс правильний, так тримати: через шість, максимум вісім миль, вони доберуться до головної дороги, а далі стриб-скок -- і вони на магістралі. Вона не говорить, що миготлива синя точка, що відзначає їх місце розташування, пропала п'ять хвилин тому, і карта зависла. Вони одружені чотирнадцять років і по обличчю чоловіка Корін бачить, в якому він зараз стані. На його обличчі написано, що він може вийти з себе у будь-яку хвилину.

На просторому задньому сидінні розмістилися Біллі Браун і Мері Браун - пліч-о-пліч від дідуся, який поставив свої ноги в великих чорних черевиках з боків від горбка карданного валу. Біллі - одинадцять. Мері -- дев'ять. Дідусеві -- сімдесят п'ять, і він, наскільки міг судити його син, та ще скалка в дупі, і занадто старий для таких маленьких онуків, але так уже скоїлося. Коли вони виїхали з Фалмуту в Деррі відвідати помираючу сестру дідуся, він теревенив без зупинки, в основному про спортивну сумку на задньому сидінні. У ній лежали бейсбольні сувеніри Нен. Вона просто не тямила себе від бейсболу, каже він їм. Там бейсбольні картки, які коштують справжнє багатство (в чому Френк Браун ой як сумнівається), її рукавичка з софтболу часів коледжу, підписана Домом ДіМаджо (англ Dom DiMaggio), і найголовніша цінність -- бита "Луїсвіль-Слаґґер" (англ. Louisville Slugger) з автографом Теда Вільямса. Вона виграла її в благодійному розіграші фонду Джиммі за рік до того, як Тед Вільямс (англ.

Читать дальше →