Будні і неділя

Начало книги

Кожна вільна від служби неділя була для стрілочника Петра Канюки великим святом. З самого ранку він уперто та послідовно ваксував свої черевики, попльовував і далі ваксував, щоб світилися „на ґлянца”. Потім приодягався в „цивільне”, мастив вуси помадою, підпирав бороду штивним комірцем, розпинав на грудях краватку з головатою шпилькою і йшов до св. Юра на „Десятку”.

На Святоюрській горі було гамірно й багатолюдно. Мов хмара сніжних метеликів, як весняний розспіваний дощ, немов червінці з розпростертої жмені — гомінко та дзвінко висипалась під Собор шкільна дітвора з ранішнього Богослуження. Дівчатка в білих сукеночках, з косичками обабіч голови, побравшись за руки, бігли кудись навмання, багато сміялись, пищали й щебетали, ніби не помічаючи хлопчиків, а завжди крадькома зиркаючи за ними, і було в цьому трохи невинної дитячої пустоти, а трішки вічної, як світ, жіночої кокетливости.

Але шибені хлопчиська, в куценьких штруксових штанятах, з обсмаленими литками, похожими на сірнички, дивились не убік дівчаток! Щоб не гаяти марно часу, зараз же за церковною брамою поділилися на дві команди, посортувались — хто іде „на поміч”, хто „на крило”, а хто в атаку, — і пустили на повний хід м’яча, що глухо бебехав об кам’яні груди подвір’я. А котрому не повезло допасти м’яча, той копав носиком черевика — і котив поперед себе тріску, камінець чи брусок цегли. І галас над тим усім здіймався просто неймовірний!

Читать дальше →