Подорож собаки

Начало книги

Гріючись на сонці на дерев’яній пристані, яка виступала над ставком, я знав, що мене звати Дружко і я хороший собака.

Хутро на лапах маю чорне, як і решту тіла, але нижче з часом обарвилося білим. Я прожив довге й повне життя з хлопчиком на ім’я Ітан, багато днів розслаблено провівши на цій пристані, тут, на Фермі, насолоджуючись плаванням чи гавканням на качок.

Це було друге літо без Ітана. Коли він помер, я відчув усередині біль, набагато гостріший за все, що будь-коли пережив. Тепер цей біль послабшав і більше нагадував ниття в животі, але й досі відчувався постійно. Лише сон погамовував його: доки я спав, Ітан біг крізь сни поряд зі мною.

Я був старим собакою і знав, що вже скоро прийде набагато глибший сон, як уже бувало раніше. Він приходив по мене, коли я звався Тобі в моєму безглуздому першому житті, де не мав справжньої мети, окрім як бавитися з іншими собаками. Потім прийшов, коли я відгукувався на ім’я Бейлі та вперше зустрів свого хлопчика, повністю присвятивши себе любові до нього. Він прийшов по мене, коли мене називали Еллі й моїм обов’язком було працювати, знаходити людей і рятувати їх. Тож наступного разу, коли глибокий сон прийде по мене наприкінці цього життя як Дружка, я був упевнений, що не житиму знову, бо виконав своє призначення й більше не маю підстав бути собакою. Тож станеться це цього літа чи наступного – неважливо. Ітан… Любити Ітана було моєю кінцевою метою, і я зробив для цього все, що міг. Я був хорошим собакою.

Читать дальше →