Осінній дощ

Начало книги

Мені привиділося, начебто в горах, укритих яскраво-червоним листям, сиплються іскри.

Власне кажучи, не в горах, що стоять прямовисно обабіч річки, а в глибокій долині. Небо видно лише тоді, коли задерти голову вгору. Воно ще блакитне, та на ньому вже заграли вечірні барви.

Такі ж кольори з’явились і на білястому річковому камінні. Тиша сповзала з ясно-червоних гір у долину, проникала в душу й нагадувала, що вечір недалеко. Поки я дивувався, чому на синій воді не відбивається золоте листя дерев, мені здавалося, ніби на поверхню річки сиплються іскри.

Але то падав не вогняний дощ, не іскри летіли — то водяне дзеркало спалахувало міріадами вогників. Ні, іскри все-таки сипалися, бо було видно, як, торкнувшись води, вони гасли. Лише на тлі червонястих гір вони губилися. Та коли я глянув над гори, то побачив, як сила-силенна іскрин несамовито сиплеться униз. Певно, тому, що іскри рухались, смужка неба між берегами гірських вершин, здавалось, текла річкою.

Читать дальше →