Механічне Еґо

Начало книги

       Ніколас Мартін подивився через стіл на робота.        — Я не стану запитувати, що вам тут потрібно, — сказав він здушеним голосом. — Я зрозумів. Йдіть і передайте Сен-Сіру, що я згоден. Скажіть йому, що я в захваті від того, що в фільмі буде робот. Все інше в нас вже є. Але цілком зрозуміло, що камерна п’єса про святвечір у селищі рибалок-португальців на узбережжі Флориди будь-як не може обійтися без робота. Однак чому один, а не шість? Скажіть йому, що менше ніж на чортову дюжину роботів я не згоден. А тепер забирайтеся.       — Вашу матір звали Олена Глінська? — запитав робот, пропускаючи тираду Мартіна повз вуха.       — Ні, — відрізав той.       — А! Ну, тоді, отже, вона була Велика Волохата, — пробурмотів робот. Мартін зняв ноги з письмового столу і повільно розправив плечі.       — Не хвилюйтеся! — поспішно сказав робот. — Вас обрали для екологічного експерименту, тільки і всього. Це зовсім не боляче. Там, відкіля я з’явився, роботи являють собою одну з законних форм життя, і вам нема чого…       — Стуліть пельку! — зажадав Мартін. — Теж мені робот! Статист нещасний! Цього разу Сен-Сір зайшов занадто далеко. — Він затрясся всім тілом під впливом якоїсь сильної, але затамованої емоції. Потім його погляд впав на внутрішній телефон і, натиснувши на кнопку, він зажадав: Дайте міс Ешбі! Негайно!       — Мені дуже неприємно, — винуватим тоном сказав робот. — Може, я помилився? Граничні коливання нейронів завжди порушують мою мнемонічну норму, коли я темперую. Ваше життя вступило в критичну фазу, чи не так?       Мартін важко задихав, і робот вгледів в цьому доказ своєї правоти.       — Саме так, — оголосив він.

Читать дальше →