Оповідання про славне Військо Запорозьке низове

Начало книги

Серед популяризаторів української історії є кілька категорій: белетристи, які фантазійно гуляють по просторах історії свого чи чужих народів, і ті, які ту історію намагаються відтворити правдиво. При цьому одні поводяться з реальними фактами вільно, інші сумлінніше, залежно від того, якими користуються художніми засобами. Так, романтики віддавали перевагу вільному фантазуванню і творенню романтичної подоби історичного героя (А. Дюма у Франції, котрий говорив, що історія для нього — цвях, на який він вішає свою картину, чи наш М. Гоголь). Реалісти ж намагалися узгодити свої історичні твори із даними історичної науки, що існувала на той час (М. Ста-рицький, І. Франко, І. Нечуй-Левицький), але й вони дотримувалися тенденцій свого часу, про що чітко звістив у передмові до «Захара Беркута» І. Франко. З-поміж модерністів, які заступили естетику реалізму та інших культурних епох, також бачимо неоднозначний підхід: з одного боку, з’являються історичні белетристи серед учених-істориків, які суворо контролюють себе документом, тобто історичною правдою, з другого — неоромантики, котрі творять історичні романи, повісті, оповідання чи то й поетичні твори на патріотичній основі, що було пов’язано з динамічними процесами культурно-національного відродження пригноблених народів у XX ст. Коли ж говорити про белетри-стів-документалістів, то в українській традиції такими були М. Гру-шевський, О. Єфименко, І. Крип’якевич, Н. Королева, а особливо

Читать дальше →