Остання босорканя

Начало книги

Спека тікала з темрявою. Місто завмирало в нічній прохолоді. Дихало на повні груди, нарешті розправивши втомлені плечі порожніх вулиць. Велике, розкинуте по дорогах, валах і передмістях тіло Львова врешті перестали бити тисячі підборів, коліс та копит. Зникло, як марево, усе те, що вдень снувало кам’яними жилами доріг, важко давило підборами львівське серце — Ринок — і зводило з розуму гамором. Залишився лише морок. Серед кам’яниць, церков, валів та площ він був повновладним господарем. Морок вогко дихав на шерехуваті стіни росою, і в краплях відбивалося поцятковане зірками небо.

Однак за все треба платити. Пітьма брала з міста свою ціну за свободу. З її нутра поволі виповзали почвари, від вигляду яких марніли чола мармурових ангелів. Ті злякано тремтіли своїми мармуровими крилами на цвинтарях та церквах, поки тварі тихо повзли вулицями. Інколи потвори були в людській подобі, інколи лише здавалися істотами з плоті і крові…

Читать дальше →