Ловець тіні

Начало книги

Ми народжуємося на світ і помираємо в забутті.

От і з ним сталося саме так. Він народився вже вдруге, але спершу мав померти. Платою за це було забуття: він не знав, хто він.

«Я не існую», — повторював подумки, бо то була єдина відома йому правда.

Куля, що пробила йому скроню, знищила минуле, а разом з минулим — його особистість. Однак не зачепила загальної пам’яті й тих ділянок мозку, що відповідають за мовні навички, а він — от дива! — розмовляв мовами багатьма.

Отой неймовірний талант володіти численними ідіомами був єдиним, що залишалося йому від колишнього себе.

Лежачи в палаті однієї з лікарень Праги, чекаючи дізнатися, хто він такий, якось посеред ночі він раптом прокинувся й уздрів біля свого ліжка сумирного на вигляд незнайомця з ретельно зачесаним набік чорнявим волоссям і молодим юначим обличчям. Той йому всміхнувся й промовив лише одну фразу:

— Я знаю, хто ти.

Оті слова мали подарувати йому полегшення, однак виявилися лише прелюдією до нової таємниці, адже відразу по тому одягнений у темне чоловік поклав перед ним два заклеєних конверти.

Читать дальше →