Таємниця тринадцятої години

Начало книги

Її розбудив холод.

То була не звичайна собі холоднеча, як трапляється, коли січневої ночі мимохіть скинеш із себе ковдру, — але паскудна, пронизлива стужа, що прокрадалася у найглибші куточки тіла й вичавлювала з них рештки тепла.

«Чому так холодно?» — ось перше, що вона подумала. «І незручно», — було друге. Ніби перед тим вона заснула десь на замерзлому озері й тепер лежала на твердій кризі. «Підведися! — звеліла розсудлива частина мозку. — Ти мусиш негайно стати на ноги, бо теж замерзнеш». Але менш розсудлива його частина зовсім не квапилася: мовляв, таку-сяку крихту тепла знайти можна, а для цього дівчині треба щільніше згорнутися в клубок.

«Підводься».

Вона розплющила очі й ворухнулася, натомість холод зовсім озвірів і нумо гризти відкриту шию, ще мить тому приховану волоссям. Перед очима коливалася чорно-біла підлога, присипана чимось прозорим, схожим на крихти льоду. Чи це скло? Вона кліпнула, і картинка прояснилася. Це точно лежало скло, а не лід: сила-силенна гострих, як голки, уламків, немов зі стелі впала величезна шиба.

Читать дальше →