Години

Начало книги

Вона поспіхом виходить із будинку, зодягнута не до погоди у важке пальто. 1941 рік. Почалася нова війна. Вона залишила дві записки — одну Леонардові, а другу Ванессі. Вона твердо прямує до річки, напевне знаючи, що хоче зробити, але навіть цієї миті задивляється на крейдяні пагорби, церкву й кількох залитих жовтавим сяйвом овечок, що мирно пасуться під вечірнім небом. На якусь хвилю вона зупиняється, переводячи очі з овечок на небо, а тоді йде далі. Позаду чується бурмотіння; у небі гудуть бомбардувальники, дарма що вона не може їх розгледіти. Вона минає одного з фермерів (здається, його звуть Джон) — дужого чоловіка з маленькою головою, вбраного в жилет землистого кольору. Він саме чистить рів, що тягнеться між верболозом. Чоловік зводить голову й привітально киває їй, а тоді знову втуплюється в каламутну воду. Проходячи повз нього, вона думає про те, як же йому поталанило, яке це щастя — чистити рів у верболозі. А от їй так і не вдалося досягти успіху. Насправді ніяка вона не письменниця — просто талановита дивачка. Клаптики неба відбиваються в калюжах, що залишилися після вчорашнього дощу. Її черевики злегка вгрузають у м’яку землю. Їй нічого не вдалося, а тим часом голоси повернулись і щось невиразно бурмочуть навздогін, однак нікого не видно. Досить тільки озирнутися, як вони зникають. Так, голоси повернулися, і на неї невблаганно, наче дощ, напливає головний біль, який незабаром знищить усе, що є нею, і витисне її собою. Насувається головний біль, і здається (невже вона сама накликає їх?), що на небі знову з’явилися бомбардувальники. Вона переходить дамбу і спускається до річки. Удалині маячить самотній рибалка — цікаво, він також бачить її чи ні? Треба знайти підхожий камінь.

Читать дальше →