Зрадлива жінка

Начало книги

Хоча вікна в автобусі були зачинені, у салоні десь узялася ледь жива муха. Вона кволо перелітала туди-сюди, і в тому тихому кружлянні було щось незвичайне. Жанін випустила її з поля зору, потім помітила, як муха сіла на непорушну руку Марселя. Було холодно. Муха дригоніла за кожним поривом вітру, що сипав і шкрябав у вікна піском. У скупому світлі зимового ранку, гуркочучи металевою обшивкою та ресорами, автобус котився, хитався, ледь просуваючись уперед. Жанін дивилася на чоловіка. Пасма посивілого волосся, що низько росло над вузьким чолом, широкий ніс, рот неправильно! форми — Марсель мав вигляд незадоволеного фавна. На кожній вибоїні Марселя кидало до Жанін, потім відкидало, він важко осідав, упираючись ногами, розставивши коліна і непорушне дивлячись просто себе, млявий і відсутній. Лише його великі безволосі руки, що видавалися коротшими, бо сірі фланелеві рукави піджака сповзали на манжети сорочки й прикривали зап’ястя, здавалося, жили. Вони так міцно тримали маленьку полотняну валізу, затис-нуту між колін, що, мабуть, не відчували кволих доторків мухи. Раптом налетів шалений порив вітру, і густий туман, що огортав автобус, став ще густішим. По склу торохкотів пісок, немов його хтось сипонув невидимою рукою. Муха мерзлякувато поворушила тендітними крильцями, зіп’ялася на лапки й полетіла геть. Автобус уповільнив рух і, здавалося, ось-ось зупиниться. Та невдовзі вітер майже вщух, туман трохи порідшав і автобус знову набрав швидкість. Просвітки у хмарах відкрили пейзаж, огорнутий пилюкою. За шибками промайнули дві чи три хирляві білясті пальми — наче з жерсті вирізані — й за мить зникли.

Читать дальше →