Падіння

Начало книги

Не вважайте за обридливість, але чи не міг би я стати вам у пригоді? Боюсь, інакше ви не порозумієтеся з шановним горилою, що вершить долю цього закладу. Бо ж він говорить тільки по-голландському. І якщо ви не звіритесь на мене, він не здогадається, що вам хочеться випити джину. Ну от, здається, він мене зрозумів. Бачте, кивнув головою, а це, певне, знак, що мої докази переконали його. Він уже йде, навіть поспішає, але з якою розважливою статечністю. Ваше щастя — він не зарикав. Коли він не бажає подавати, йому досить рикнути, і ніхто більш не посміє наполягати. Давати волю своєму настроєві — це привілей великих звірів. А тепер дозвольте відкланятися, радий був вам прислужитися. О, дякую, дякую. Погодився б залюбки, але не хочу набридати. Ви дуже ласкаві. То я поставлю свою склянку біля вашої? Авжеж, правда ваша, — його німота приголомшує. Вона подібна до мовчання, що існує в пралісі, — мовчання грізного, як гармата, набита до самого жерла. Інколи мене дивує, що наш мовчазний друг так уперто зневажає мови цивілізованих країн. Його ж ремесло — частувати в цьому амстердамському барі, бозна-чого названому «Мехіко-Сіті», моряків усіх національностей. А за таких обов'язків його невігластво не дуже доречне, правда? Уявіть собі, що неандерталець потрапив до Вавілонської вежі і змушений там жити. Адже він би нудився: довкола всі чужі. А цей корчмар ніколи не почуває себе вигнанцем, робить знай своє і нічим його не схитнути. В одній з небагатьох фраз, що при мені зірвалася з його вуст, він виголосив таке: «Хочеш — згоджуйся, а ні — геть до дідька». Згоджуватися на чиї слова, геть до дідька кого? Звичайно, наш друг мав на увазі самого себе. Признаюся, мене ваблять такі цілісні натури.

Читать дальше →