Гість

Начало книги

Учитель дивився, як до нього піднімаються двоє. Один верхівець, другий піший. Вони були ще на підступах до крутої стежки, яка вела до школи, що притулилася до пагорбу. Натужно й повільно вони плентали по снігу між камінням безкраїми розлогами безлюдного високогір’я. Кінь іноді явно спотикався. Його ще не було чути, але було видно, як з ніздрів його при цьому вихоплюється хмарка пари. Принаймні один з чоловіків місцевість знав. Вони йшли дорогою, вже кілька днів укритою білим і брудним покривалом. Учитель прикинув, що вони будуть на пагорбі не раніше, ніж за півгодини. Стояв холод, і він вернувся до школи по светр. Перетнув порожній холодний клас. Чотири головні річки Франції, намальовані крейдою чотирьох різних барв, текли уже три дні по чорній дошці кожна до свого гирла. Сніг випав зненацька в середині жовтня після восьми місяців посухи без перехідних дощів, і два десятки учнів із сіл, розкиданих по узгір’ю, перестали ходити до школи. Доводилося чекати, поки погода покращає. Дарю вже топив у єдиній кімнаті, де він жив сам. Одне її вікно виходило ще й на південь, так само як вікна класу. Кімната була суміжною з класом і дивилася на плато, на схід. За кілька кілометрів од школи в цьому напрямку узгір’я починало спускатися на південь. У ясну погоду було видно лілові пасма гірського кряжу там, де відкривався прохід у пустелю. Трохи зігрівшись, Дарю вернувся до вікна, звідки побачив тих двох чоловіків уперше, їх уже не було видно. Отже, вони дерлися вгору стежкою. Небо вже посвітлішало: вночі перестав падати сніг. Ранок розливався каламутним світлом, і світло посилювалося в міру того, як хмарна запона піднімалася вище. О другій годині було таке враження, що день тільки починається.

Читать дальше →