Іван Богун

Начало книги

Весна 1648 року була тривожна. Знову по всій Україні палахкотів гнів народний. Дрижали в смертельній небезпеці, за стінами своїх замків, бундючні пани. І не одна шляхетна панна, ридаючи, ламала безнадійно руки, бо не знала, що їй судилося завтра…

Народний клич — «смерть польській шляхті!» — як грізний привид стояв перед кожним паном, проникав за товсті мури, і не було від нього ні захисту, ні рятунку. Люті повстанці руйнували вщент усе, щоб духу панського не залишилося…

А втім, мури Лубенського замку князя Вишневецького[2] були цілком надійні, їх захищало кілька тисяч добірного княжого війська. Полковник Чарнецький, що був гостем князя і керував безпеченством замку, теж воїн хоробрий і бувалий, який не раз розправлявся в боях з татарами й козаками, знав усі їх хитрощі. За мурами Лубенського замку, слава Богу, можна почувати себе в цілковитій безпеці. А проте господар замку і володар майже всієї Лівобережної України, ясновельможний князь Ярема Вишневецький, ось уже другий день ходить понурий, грізно насупивши брови. Якась нав’язлива думка затьмарює княжі очі. Ні розважлива княгиня Грізельда, ні двірські веселощі, ні паради й гарцювання улюблених княжих гусарів — ніщо не веселило його ясновельможної княжої милості.

Читать дальше →