Звичайні пригоди «олімпійця» Михайла Єнохіна

Начало книги

У цьому червні Женьці минуло дев'ять років, але він був ось уже майже два тижні чи не найнещаснішою людиною на світі. А йому ж так щастило. Живе він біля Чорного моря, хлопчаки всієї країни напевно йому заздрять. Батько у нього — капітан далекого плавання, хлопчаки всього міста Женьці заздрять. А друзі у Женьки які: другокласники брати-двійнята Мошкіни — в лупу не відрізнити, і навіть говорять одне і те ж в один голос,— хлопчаки всієї вулиці йому заздрять. І зовнішність у Женьки молодецька, гляне в дзеркало — викапаний Котовський, тільки в дитинстві, без вусів, ну й волосся густіше! А тут маєш!

Поки Женька не перейшов у третій клас, все було гаразд. Раніше він грався собі у дворі з Мошкіними. Ніхто його не чіпав.

А вулиця — це не подвір'я. Тут свої порядки. Вони встановлені плечистим п'ятикласником Борисом та його компанією: четвертокласниками Вітькою Мовчуном і Славкою Хихикалом. Такі прізвиська їм дали за те, що Вітька весь час мовчить, а Славка хихикає. «Відчаюги», як називає їх Женьчина тітка.

Читать дальше →