Похований велетень

Начало книги

Вам довелося би довго шукати звивисті доріжки чи ідилічні луки, якими з часом почала славитись Англія. Натомість на багато миль розкинулися безлюдні та необроблені землі; то тут, то там лише зашкарублі стежки мережили стрімкі пагорби і похмурі, зарослі вересом рівнини. Більшість доріг, які залишили по собі римляни, до того часу або порозбивалась, або заросла травою, зчаста розчинившись у дикій природі наоколо. Над ріками та болотами нависали льодові тумани, що неабияк ставало у пригоді оґрам[1], котрі на той час усе ще почувалися на тих землях як удома. Люди, які мешкали неподалік (залишається тільки здогадуватися, який відчай змусив їх осісти в такій безрадісній місцевості), напевно, боялися цих створінь, чиє важке дихання долинало до вуха задовго до того, як їхні деформовані постаті виринали з імли. Проте ці монстри не викликали ні в кого подиву. Тутешні мешканці ставилися до них як до буденних перешкод, адже в ті часи було безліч інших підстав для хвилювання: як видобути поживу з твердого ґрунту; як не залишитися без дрів; як зупинити хворобу, що за один-єдиний день могла скосити дюжину свиней і спричинити висип зеленого кольору на дитячих щоках.

Читать дальше →