В пазурах у двоглавого: Українство під царським гнітом (1654-1917)

Начало книги

Історична наука Російської імперії та її підфарбованої модифікації — СРСР була слухняною прислужницею правлячої еліти та її верхівки — від самодержавців-монархів до не менш владних генсеків.

Класичним прикладом апологетики російського імперіалізму може служити витяг із вступу до «Истории государства Российского» М. Карамзіна:

«Без насильства, без злодійства», «єдино кращий приклад» — усе це з арсеналу агресивної імперської доктрини, якою впродовж століть освячувалися експансіонізм та месіянізм, підпиралися легенди про добровільне й неминуче входження в лоно ненаситної метрополії багатьох народів.

Навіть В. І. Ленін «натхненник і організатор», кажучи компартійним стереотипом, новітньої радянської імперії, назвав царську Росію «тюрмою народів». Щоправда, швидше задля компрометації того розхитування, ніж для унеможливлення подібної тюрми за нового ладу, вже під обільшовиченим скіпетром.

Ще до середини тридцятих років радянська історіографія, не заперечувала хижацької суті імперського орла, не міфізувала з нього такого собі голуба миру і вселенського доброчинства, як повелося пізніше.

Читать дальше →