Солонський яр

Начало книги

До слобожанських Млинків підійшли могутні ліси Полтавщини і за три верстви зупинилися. Стоять стіною, хмуряться. В гущавину доріжка по папороті, повз сизі кущі, до Солонського Яру. Солонський Яр: як і село. В селі пахтить дубовим молодняком, стоїть над яром — селом, а нижче в провалля поплентались стрункі й темні явори, і тільки за десять верстов виринають, щоб мовчазно відійти на захід, на південь. Удень над селом сковзається клапоть перламутрових хмар, а вночі хмари зникають за проваллям, тоді Солонський Яр горить огняницями — і ліс, і село, і небо. Тоді горить, чарує папороть. Солонський Яр — природна фортеця. — Солонські острожники казали: — Є Холодний Яр, це — Солонський Яр... Атож... А в Млинківській волості скаржилися: — І сукині ж сини! Прохвости! Чортового батька видереш їх відтіля. Чухали потилиці. Збирались на сходку. Міркували. Іще чухали потилиці. — Яку тут прахтіку зробити? Га? Запетлювали, як той казав... ...Коли приходить ніч, Млинки напружено дивляться на темну стіну полтавського лісу й чекають. Але невідомо, в яку кошару забредуть солонські вовки. Тільки вранці шумить село. Вранці дізнаються, кого обібрано «до цурки». ...Стоїть могутній дуб. на півдорозі до лісу, а до нього сіріє ранковий шлях, од вітряків- перехиляється на ділянку молодняку. ...У немите вікно волосної Ради дороги майже не видно. Савко Гордієнко, безусий голова з гострим обличчям, подивився у вікно й підійшов до натовпу. — Ну, що? І сьогодні обібрано кого? — Аякже: Матвія Юхименка. Підійшов ще один селянин і безпорадно розвів руками: — Не інакше, як дивізію треба сюди. Притакують. У кімнаті смердить архівним папером, а писарчуки перами риплять. Савко вдарив себе по чолі: — От напасть... Прийдеться воювати. Згодились. — Дивіться, вам видніше... А що напасть — то правда.

Читать дальше →