Мисливські оповідання

Начало книги

— Я, як і всякий мисливець, безперечний поет, — нарешті порушив тишу добродій Степчук, мешканець того ж таки будинку, що в ньому живу й я. — Але, як і всякий поет, я трошки фантазер і трошки Мюнхгаузен. Отже, розпочинаючи серію своїх мисливських оповідань, я і тепер прошу вас слухати мене уважно і не перешкоджувати мені вигуками «брехня». Ми — кілька дівчат і хлопців — поспішили запевнити добродія Степчука, що він і на цей раз буде задоволений з своїх слухачів, і, запевнивши, зробили з своїх тіл таке тісне коло, що коли б наш оповідач схотів раптом проти нашої волі покинути нас, то йому б це ніяк не вдалося.

— Перше своє оповідання, — сказав добродій Степчук, — я назвав би «шилихвіст». Чому саме «шилихвіст», а не якось інакше — ви зараз почуєте.

1. ШИЛИХВІСТ

На Лиманській Ямці кінчався вечірній переліт. Правда, сонце тільки-но загорнулось останнім валом завітрякового темного обрію, але для мене ясно було, що сьогодні наді мною вже не просвистить жодна зграя чирят. Сьогодні тяга почалася раненько, і все, що, на моє мисливське око, мусило летіти з Лиману — все вже летіло і... пролетіло. Ясніше кажучи, я того вечора добре «мазав». Так, можна сказати, «мазав», що навіть і досі ніяково почуваю себе. Так «мазав», що будучи людиною з дуже маленькими забобонами, я все-таки не втерпів і безнадійно вирішив: «безперечно, мою рушницю зачаровано якимсь поганим оком».

Читать дальше →