Колонії, вілли

Начало книги

Так от: єсть вілли, біля міста в кучерявих лісах засіли, і шосе до них гадючиться. Єсть вілли, єсть і колонії — дитячі. Вілли: специ, їхні жінки відповідальні, взагалі — кваліфікація, цвіт. Ну... — Ну, я цю гладку корову й близько не допустила б. Ганьба! Годуємо паразитів. — Да, непорядки. А вдруге вже друга на першу: — Подумайте: їй одно місце на віллі, а вона .цілу сем'ю притягла, ще й «друга дома» притягла... Безобразіє... ...Отара білорогих баранців посунула до сонця: то хмари, то небо за голубе поле... Ну... І третя на другу: — Сволоч! В городі одержує тринадцять пайок, ще й тут у три горла. Їдять шоколад, п'ють каву, молоко — поправляються. Так живуть. Синіє вечір — під'їжджають автомобілі. Тоді гості їдять і всі їдять. ...Слобожанські ліси й тракти і досі були тривожні. Ходять бандити по лісах. На віллах тихо тому. Купражили гультяї колись, літали по шосе мотори, кавалькади, й гомонів ліс від музики, гамір буржуйський, купецький ходив по корчах... Тепер тихо, тепер їдять... ...Колонії пішли далеко в ліси. От колонія, скажемо. Цвітуть діти, ростуть з молодняком дубовим, бронзові шиї, очі блищать, як спілі вишні після дощу. В колонії виховательки — тьотя Бася, соцвосниця... да... Господарською частиною завідує Гіль. Гіль ходить і співає: «Ми смєло в бой пайдьом за власть совєтов»... Цілий день співає. Соловей. Очі йому теж цвітуть, як спілі вишні після дощу. Звідки він — бородатий, мамулуватий? Хто його знає — революція родила. І він у свою матір конче закоханий — у революцію. Не знає нічого, крім цієї пісні, — і не треба. — Та покиньте ви співати, — кричить Анфиса Павлівна, гладка, охайна — німецької породи. Гіль зникає. Є ще стара діва — Павлина Анфисівна, — так кажуть, так звуть, — це не так. Ну, і так далі... Тьотя Бася — фанатичка.

Читать дальше →