Чумаківська комуна

Начало книги

Повітове місто, де пахне Гоголем, у переліг перекинулось. Осіло. Коли летять буйні, арештантські весни, повітове місто живе нутром: не вилазить з будинків, плодить діти, ходить до церкви, а ввечері п'є чай з блискучого самовара. Увечері в тихому затишку міщанського добробуту шипить самовар: — Ш-ш! І зимою: — Ш-ш! І літом: — Ш-ш! І восени: — Ш-ш! Це тиха надмрійна пісня обивательського щастя. А апогей його — канарейка в клітці. ...Над повітовим містом промчалась революція. Зламала декілька вікон, зруйнувала чимало будинків, розбила гурт сердець і помчалась далі. ...Все йде, все минає й відходить, не вертається, а обиватель знову намагається впірнути в бакалійний сон старосвітського галантерейного життя. Але сон неспокійний буде, сон тривожний буде: чує обиватель — блукає містом хтось невідомий, хтось арештантський. І каже він, зідхаючи: — Да, шерочко. ...Коли злізти на гору, там манастир. Покрівський зветься, а не долізти до манастиря — Чумаківська комуна. Таки справжня комуна імені Василя Чумака. Мрійник загинув в імлисту київську ніч, а маленька комуна й досі живе в повітовім місті, де пахне Гоголем.

Читать дальше →