Olya_#1

Начало книги

— Агов! Хто-небудь!.. Дідько…

Волати, видно, й справді було безглуздо. Млявий пахучий вітерець кінця літа лише ганяв собі пилюку по вуличці та шарудів віттям плакучих верб під вікнами клубу. А так — мертва тиша стояла надо всім хутором.

Там і хутора того — одна сумовита вуличка в тополях, кілька дворищ, більшість покинуті. Давно вже покинуті, а не оце тепер. Понура місцина — з одного боку зацвіле водосховище в жабуринні та осоці, з другого — достиглі пшеничні ниви. Курна дорога плететься вниз од Роменської траси, і ось тобі хутір. Судячи з напису над дверима клубу, — Нехаївка.

— А хай тобі..!

Порізала палець. Ну точно — порізала. Ну на біса було розбивати кляте скло? Одігнула б решітку, тоді б била, біс би тебе забрав, дурепо!

— Ой, леле…

Од дверей застогнали. Протяжно так, глухо. Два наче дівчачі голоси і один парубочий. Протяжно, глухо. Спрагло…

— Ще, диви, й забере, лиху годину…

Оля боязко озирнулась на двері, і давай зализувати ранку на мізинці. Ранка — дрібничка, а покровило. Ой леле, покровило ж, хай тобі біс!..

Читать дальше →