Хурделиця

Начало книги

З далеку, звідкілясь аж із жовтневського боку легкий полуночний вітер доносив глухі людські крики та навіть обривки фраз — то жнивували в полях комбайнери, аж до сих пір з увімкненими фарами мотались на тік повні зерна вантажівки, а комбайни понуро сунули собі крізь глупу ніч, комбайнери і шофери перекрикувались, перелаювались між собою, пронизливо свистіли.

Лисиця оминала ті місця. Там болота, гнилісні, сирі, торф’янисті болота. Зарості лободи з кропивою там хиляться під слабим полуночним вітром, а висохлий очерет глухо потріскує, шелестить, росою спадають обридлі чумні тумани. Там дім — лисиця прийшла з боліт, але й самі ж болота давно змінились, з них вийшла волога, вийшла затхла стояча вода, — то люди впились в болота і спили їх. Вони розрили рівчаки, як кроти, накопали меліораційних каналів, утнули бетонні шлюзи з залізними дамбами, викорчували хащі, столітнє коріння витягли стальними машинами з драговини, міцне, біласте, мов ті стлілі кістки; люди зігнали з гнізд голосне, невгамовне болотяне птаство. Тепер птахів майже не було, не ширився їхній розлогий спів на всю округу погожими літніми вечорами, і нізвідки стало лисиці красти їхні яйця, тягати їхніх дрібних беззахисних дитинчат — пташки пішли, лишили свої гнізда — та і нехай.

Читать дальше →