Заметіль

Начало книги

Вилізла на підвіконня. Шарпнула на себе віконну раму. Озирнулась. Ступила на бляшаний карниз.

ЩО ТИ РОБИШ?

ЦЕ Ж ВОСЬМИЙ ПОВЕРХ!!!

СТІЙ!!!

Передумала. Але повертати назад було пізно: нога вже зісковзнула у порожнечу.

Руки кинулись описувати у повітрі шалені оберти, проте відновити втрачену рівновагу не змогли.

Нога, яка ще залишалася на карнизі, легко втратила останню точку опори.

Зіниці блискавично розширились, коли земля стрибнула їм назустріч.

Тіло плиском вдарилось об повітря, тверде, мов криця, і набрало прискорення.

Внутрішні органи рвонули вгору, підкоряючись фундаментальному закону інерції.

Серце зупинилось.

У вухах зашумів вітер, змішавшись з чиїмось пронизливим криком.

Серце завелося, але у такому ритмі і з такою частотою, що неможливо описати.

ВОСЬМИЙ… ПОВЕРХ…

БУДЬ ЛАСКА…

Голова автоматично відвернулась убік, коли гілки яблуні прийняли на себе перший удар страшної кінетичної сили, пригасили його, пошматували одяг, пропороли в кількох місцях шкіру, розірвали вухо, вирвали пасмо волосся з цибулинами, зламались разом із стовбуром і, схиляючись перед законом земного тяжіння, опустили тіло на землю.

Читать дальше →