Під Савур-могилою

Начало книги

Що й казати, обізнаний екзарх Йосип з минувшиною в рідній землі. І запитував, і відповідав на власні питання мов по писаному. Начитався, либонь, і «Пересторог», і «Треносів», і «Люстрацій» старшинських та ратушних, і компутів козацьких та гетьманських, і рішенців-вироків суддівських та прав магдебурзьких. Аж зазаздрив йому Сірко. Час від часу хрестячись, кошовий ловив на собі якісь на диво недобрі й колючі екзархові погляди, чимось схожі на ті, що ними бентежила кожного парсуна Мамая.

Храмові свята, а по-чигиринськи Медові неділі, віддавна святкуються в Україні, чи не з дохристиянських часів. Так уже повелося, що вони — найбагатші з усіх свят, бо випадають на осінь, коли збирають урожай і є достаток.

Сірків джура Архипко Рава, хоч і змужнів за це літо, олицарився та домігся вправності у вершникуванні, шаблюванні, арканенні, у стрілянні з лука і пістоля, почував себе на святі хлопчиськом і не міг натішитися видивами. Сам дивувався і інших дивував, об'їжджаючи по церковній відправі Чигирин і його околиці. Лишенько! Скільки їх є тутки, повних, мов напханих скарбами-статками, рундуків, лавок, яток, шинків, шинквасів, корчем, скільки всіляких гойдалок та ігрищ, співанок, гри троїстих музик та співу кобзарів, розцвіту розмаїтого, найвишуканішого шаття на молоді і старших — із перкалю, шовку, саєту, фелендишу, єдвабу, соґотису і камлоту, не кажучи вже про домоткане полотно, уфарблене дрібними вишивками і вистьобами, на подорожніх, прибулих бозна-звідки сюди на громадську святкову учту.

Читать дальше →