Байстрючка

Начало книги

…Я мала одну святкову звичку — дарувати такі пишні й ошатні, масштабні та в чомусь пафосні книги, у яких можна каліграфічно розписати дерево роду. Однак тепер маю сумніви, прочитавши роман «Байстрючка» Марії Хімич, чи доречним був би цей подарунок персонажам письменниці. Бо як у таких «#створи_історію_свого_роду» книжках написати про традиційно замовчувані сімейні таємниці, інтриги, приватні та судові розслідування? Ніяк. Тільки в романі. Тільки в романі.

Марійчин твір «підриває» певною мірою зашкарубле уявлення про тиху, сонну, пасторальну провінцію зі свіжим повітрям і хрумкими огірками. Точніше, весняна погода та грядки в романі теж неминучі. Та на цих присадибних ділянках-просторах задрипинців живуть-працюють свої супергерої і герої з демонами за плечима, свої алконавти і творчі особистості, які пишуть картини, співають і навіть ходять на балет. І ті, й інші — усіх переплели «шури-мури», любовні, інколи наскрізно трагічні зв’язки, і часто як наслідок вони разом із дітьми борюкаються в генетичних таємницях, які рано чи пізно стають явними. І, за словами однієї з героїнь твору, «краще вже раніше, ніж пізніше».

Читать дальше →