Жінка в Берліні

Начало книги

Читаючи цю книгу, не можу позбутися докучливого і болісного дежавю — підвали, вибухи, знову підвали, жінки, що там переховуються, наступ ворожої армії — «іванів», — яка ґвалтує переможених. Десь це вже було, причому зовсім нещодавно. А дещо лишається незмінним — наприклад, підвали. Ніхто в Україні зараз не може почуватися безпечно, поки ці пащі ощирилися на нас усіх. Підвал — символ війни, наших захоплених і окупованих територій, символ самого насильства, достеменна територія жаху. Це там тримають полонених славні легіонери «деенер» і «еленер» (а може, й ті-таки «івани»…), там відрубують пальці й виколюють очі воякам і волонтерам. Може, там само і ґвалтують жінок. Але тема зґвалтувань досі традиційно замовчується у суспільстві навіть у мирні часи, що вже казати про воєнні. Статистики майже нема, як нема і відомостей. Окрім хіба розрізнених свідчень, які потім враз перериваються, бо жертва зненацька замовкає. Можна лише гадати, що спричинило це мовчання і як далі складається її доля, бо ж гіркіни та їм подібні — це продукт тієї самої системи, що породила «доблесну» ґвалтівницьку радянську армію. Але якщо би навіть ці жертви вийшли на світло і захотіли говорити — наскільки готове суспільство до такої розмови?..

Читать дальше →