Мовчав оркестр, обвисли прапори

Начало книги

– Найхоробріша людина з усіх, кого я коли-небудь в житті бачив! – сказав Джонс, починаючи вже цим набридати.

Ми – Джонс, Акрайт і я – йшли до автостоянки о тій порі, коли закінчувалися години відвідування у шпиталі для ветеранів. Війни спалахують і згасають, але поранені завжди з нами — і між війнами про них згадують до біса рідко. Якщо ви завдасте собі такий клопіт (що рідко хто робить), то можете знайти в одній з палат понівечені людські уламки навіть часів першої світової війни. Тому наше відділення організації ветеранів кожну неділю і на кожне свято споряджає делегацію, щоб відвідати поранених. Я вже тридцять років ходжу з такими делегаціями – якщо не можна віддати борг, можна хоча б спробувати сплатити відсотки. І з часом можна навчитися це витримувати. Але молодий Джонс відвідував ветеранів уперше, і цей візит справді пригнітив його. І знаєте, я зневажав би його, якби це було не так – хлопці, яких ми тоді навідували, були найсвіжішим урожаєм з південно-східної Азії. Якийсь час Джонс тримався, а як ми вийшли надвір, видав оту свою фразу.

Читать дальше →