Гельдерлін та сутність поезії

Начало книги

У своїх міркуваннях виходитиму з основних тез:

1. Поетична творчість: “Це найневинніше із занять”.

2. Людині “дане найнебезпечніше з благ — мова, щоб вона… посвідчила, ким вона є…”

4. “А однак усе, що триває, постає завдяки поетам”.

5.“Вся у заслугах, людина все ж мешкає поетично на цій Землі”.

Чому в пошуках сутности поезії я звертаюся до творчости саме Гельдерліна? Чому не Гомера чи Софокла, не Верґілія чи Данте, не Шекспіра чи Ґете? Адже у творах цих поетів утілено не менше поетичного, причому навіть наочніше, ніж у рано й раптово обірваній творчості Гельдерліна.

Можливо. Та, не дивлячись на це, вибір упав саме на Гельдерліна. Але чи можна дійти до універсальної сутности поезії, звертаючись лише до творчости одного-єдиного поета? Адже чогось загального ми досягаємо, порівнюючи якусь кількість конкретних випадків. А отже, потрібно якомога більше різної поезії. І тоді поезія Гельдерліна була б одним із них. Але ж ніяк не тією єдиною мірою, яка б визначила сутність поезії загалом. Тоді ми з самого початку пішли б хибним шляхом. І справді — адже “сутність поезії” є певним загальним поняттям, яке однаково істотне для будь-якої поезії. Але ця неодмінна універсальність, байдуже, який із часткових випадків ми візьмемо, сама завжди є до них нейтральною. Вона є “сутністю”, яка сама ніколи не може стати істотною. Але для нас передусім йдеться про те, що у цій сутності є істотного, про те, що змушує нас вирішити, чи будемо ми у подальшому сприймати поезію серйозно, а якщо так — то чи готові ми, і як до неї причаститися.

Читать дальше →