Заблудлий

Начало книги

Згори, з відстані, сліди в куряві формували тісне коло. Далеко не ідеальне: місцями його край був кривуватий і потовщений, місцями стоншений, а подекуди коло й геть уривалося. І було воно не порожнє.

Посередині стояв могильний камінь, за сто років гладенько відшліфований піском, вітром і сонцем. Метр заввишки, цей надгробок і досі стояв ідеально рівно. Був він звернений на захід, на пустелю, а в цих краях це незвично. Рідко хто обирає тут західний напрямок.

Ім’я людини, похованої тут, давно вже стерлося, а місцеві мешканці — всі шістдесят п’ять, плюс стотисячне поголів’я худоби — знали цю пам’ятку просто як «могилу скотаря». На цій ділянці ніколи не було цвинтаря — скотаря просто закопали в землю там, де він помер, і більш ніж за століття до нього так ніхто й не приєднався.

Якщо провести рукою по цьому потертому каменю, в заглибниках угадувалася часткова дата. Один, вісім і дев’ять — мабуть, тисяча вісімсот дев’яносто якийсь-там рік. Добре відчитувалося тільки два слова. Вирізьблені вони були ближче до землі й тому краще захищені від атмосферного впливу. А може, від самого початку вони були прорізані глибше: напис здавався важливішим за людину. Ось ці слова:

Читать дальше →