Цього літа я стала вродливою

Начало книги

Ми їхали приблизно сім тисяч років. Або принаймні мені так здавалося. Мін брат Стівен їхав повільніше, ніж наша бабця. Я сиділа поряд із ним на пасажирському сидінні, закинувши ноги на торпедо. Тим часом наша мама дрімала на задньому сидінні. Але навіть коли вона спала, то здавалося, що була немов насторожі, ніби будь-якої миті могла прокинутися І дати вказівку, куди саме ми маємо їхати.　

— Та швидше вже, — підганяла я Стівена, легенько штовхаючи його в плече. — Обженімо вже ту дитину на велосипеді.　

Стівен скинув мою руку зі свого плеча.　

— Ніколи не чіпай водія, — сказав він. — І забери свої брудні ноги з мого торпедо.　

Я поворухнула пальцями ніг, Як на мене, вони досить-таки чисті　.

— Це не твоє торпеда. Скоро ця машина буде належати мені.　

— Якшо отримаєш водійські права, — усміхнувся він. — Таким, як ти, не можна дозволяти керувати авто.　

— Агов, поглянь, — сказала я, показуючи у вікно. — Цей хлопець в інвалідному візку щойно нас обігнав!

Читать дальше →