Собор Паризької Богоматері

Начало книги

ОТОЖ НІЧОГО ВЖЕ НЕ ЛИШИЛОСЯ ВІД ТАЄМНИЧОГО СЛОВА, ВИКАРБУВАНОГО НА СТІНІ ПОХМУРОЇ ВЕЖІ СОБОРУ ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ, НІЧОГО НЕ ЛИШИЛОСЬ І ВІД НЕВІДОМОЇ ДОЛІ, ПРО ЯКУ ТАК СУМОВИТО РОЗПОВІДАЛО ЦЕ СЛОВО, — НІЧОГО, КРІМ НЕТРИВКОГО СПОГАДУ. ЛЮДИНА, ЯКА НАЧЕРТАЛА ЦЕ СЛОВО НА СТІНІ, БАГАТО СТОЛІТЬ ТОМУ ЗНИКЛА, ТАК САМО ЗНИКЛО ІЗ СТІНИ ХРАМУ СЛОВО, ТА й САМ ХРАМ, МОЖЕ, НЕЗАБАРОМ ЗНИКНЕ З ЛИЦЯ ЗЕМЛІ. САМЕ ЦЕ СЛОВО Й СПРИЧИНИЛОСЯ ДО НАПИСАННЯ ЦІЄЇ КНИГИ.

Березень 1831.

Триста сорок вісім років, шість місяців і дев'ятнадцять днів тому парижани прокинулися від гучного калатання всіх дзвонів за мурами Сіте [2], Університету й Міста.

А проте 6 січня 1482 року не було якимось визначним в історії днем. Не було нічого надзвичайного в події, що з раннього ранку сколихнула і дзвони, і городян Парижа. Не було ні наскоку пікардійців чи бургундців, ні процесії із святими мощами, ні бунту лааських школярів, ні в'їзду «нашого грізного володаря, його милості короля», ні навіть якоїсь цікавої страти злодіїв і злодійок на шибениці біля будинку паризького суду, ні несподіваного приїзду, такого частого в п'ятнадцятому столітті, якогось іноземного посольства у роззолоченому вбранні й прикрашених султанами головних уборах. Тільки два дні тому, на превелику досаду кардинала Бурбонського, кавалькада вершників фламандських послів прибула в Париж, щоб укласти договір про шлюб дофіна з Маргаритою Фландрською *. Щоб догодити королю, кардинал був змушений виявляти прихильність до цієї неотесаної галасливої юрби фламандських бургомістрів і в своєму Бурбонському палаці вшановувати їх показом «прегарних мораліте [3], соті [4] та фарсу», а злива тим часом нищила його розкішні килими, розстелені перед входом до палацу.

Читать дальше →