9 листопада

Начало книги

Цікаво, з яким звуком ця склянка розіб’ється об його голову?

Скло товсте. Але й голова в нього міцна. Мабуть, ГЕПНЕ так, що аж ЗАГУДЕ!

Цікаво, а скільки крові натече? На столі лежать серветки, але вони багато крові не вберуть.

— Еге ж, я сам трохи шокований, але все відбувається саме так, - каже він.

Від його голосу я міцніше стискаю склянку, щоб вона все таки не полетіла йому в черепушку, а залишилась у мене в руці.

— Феллон? — Він прочищає горло й намагається говорити якомога м’якше, та все одно його слова впиваються в мене гострими ножами. — Ти щось скажеш, чи як?

Я штрикаю соломинкою шматочок льоду в склянці, уявляючи, що це його макітра.

— А що ти хочеш почути? — белькочу я, наразі більше нагадуючи вередливе дитя, ніж вісімнадцятирічну дівчину, якою я і є тепер. — Хочеш, аби я привітала тебе?

Я спираюся спиною на сидіння і схрещую руки на грудях. Дивлюся на нього й думаю: розчарування в його очах — це результат того, що я його засмутила, чи це він просто знову клеїть дурня. Він сів за мій столик хвилин п’ять тому і вже

Читать дальше →