Охайність розуму

Начало книги

Вона отримала цю телеграму на турбазі в урочистий час повернення, коли вони стояли на пристані, склавши біля ніг пошарпані рюкзаки, і подавальниця з їдальні обносила героїв походу традиційним компотом.

Похід був чудовий, такі на все життя запам’ятовуються. Сім днів вони пливли по звивистій річці, шкребли веслами по дну на перекатах, збирали в заплавах оберемки білих лілій з довгими стеблами, схожими на кабель; так і гребли — в купальниках і з вінками з лілій на волоссі. Купалися, пришльопуючи ґедзів, що немов шпильками кололи мокре тіло; палили багаття на узліссях; в чорних від сажі відрах варили какао й задимлену кашу, потім за північ співали туристичні пісні, перегрібаючи догораюче вугілля, сиділи й співали, бо нікому не хотілося лізти в намети, віддаватися на поталу ненаситним комарам, що не бояться ніяких метилфталатів.

Головне, група підібралася дружна, все молодь, здебільшого студенти, народ витривалий, ненажерливий, веселий і цікавий, кожен у своєму роді. Один був студент-історик, чорнявий, тонесенький і в окулярах, невичерпне джерело анекдотів про греків, римлян, хетів, ассірійців і про такі народи, про яких Юля й не чула зовсім. Інший — з театрального училища, кривляка трішки, але чудово читав вірші… Ще був один з Інституту журналістики; цей усе бачив, всюди побував; де не був — придумував. Його так і прозвали: «Коли я був у гостях в англійської королеви…» І ще чоловік вісім — усіх не перерахуєш. А дівчат було всього троє, бо в тижневий похід на веслах мало хто наважувався йти. Старша, Лідія Іванівна, — колишній майстер спорту, сива, але жилава й витривала; Муська — червонолиця й товстоп’ята, незграбна, але сильна, як кінь, і вона, Юлька, не тренована, не жилава, не могутня, але найазартніша — «ризикова», як казали хлопці.

Читать дальше →