Вірші з війни

Начало книги

Сиджу на березі моря, поряд стоїть автоматник, вдивляється в далечінь. Не можна бійцю скупатися в морі без того, щоб автоматник не стояв поруч. Завше пам’ятаємо, що інший берег — це берег ворога, до того ж спільні води, а там всяка кацапська нечисть водиться. Вата у воді не тоне.

Спиною чую — наближається чота. З полігону. Втомлені. В морі скупатися — і знову на вишкіл, хоча цього разу, може, і в бій. Тут усім у бій хочеться.

Зупинилися біля мене. Дехто вперше побачив ФБ, дехто вперше побачив планшет, дехто у мене в друзях. Привіт, письменнику.

Пишемо? Авжеж, пишемо. Що пишемо? Листа. Кому? Турецькому султану! Папі Римському! Путіну!

Путін — нах. То кому ж? Порошенку! Верховній Раді! Нах Верховну раду! Українському народу! Українському народу? Цікаво.

Від кого? Від усіх нас! Від кого «нас»? Вася. Петя, Макс, Тарас! Від нашого батальйону! Від нашоїчоти! Ага! — І мертвим, і живим, і ненародженим…» Ні, тільки живим. Відкритий лист. Добре. І так. Лист. Від нас — українському народу.

Читать дальше →