Етюд із метеликом

Начало книги

Весільна перезва протяжно охнула, голосно хлипнула, хилитнулася вперед-назад, як іще не загус­лий холодець у мисці, і зупинилася. Тільки хтось із музик, що пританцьовували позаду веселого юр­­мись­ка, гупнув іще разів зо два в бубон — невпопад і вже геть не до ладу. Молода інстинктивно вхопилася руками за округлий животик, хитро замаскований розкішним вельоном. Молодий оторопіло втупився поперед себе — у сіру прояву, що вискочила з осіннього туману, як Пилип із конопель, і закам’яніла посеред вогкої після нічного дощу дороги.

І звідки вона взялася? Невелика, зграбна, вуха сторчма, на лискучому з жовтуватими підпалинами хутрі краплі роси грають. У зеленкуватих очах не стільки дикої хижості, як молодої цікавості.

— Людойки-и-и! Добриї-і-і! Во-о-овк! — різонув тривожну тишу високий жіночий голос.

— Во-о-о-о-о-о-о-о-о… — покотилося вулицею.

— Оце перезва, колька їй у бік! Оце так перезва! Ха-ха! Скіко живу, не помню, щоб вовк весіллє переходив. Диви-но — став і ні руш.

Читать дальше →