Дожити до весни

Начало книги

Десь обізвалася скрипка. Звук різкий і надривний, ніби хтось не смичком по струнах провів, а щосили шарпнув їх невмілими пальцями – грубо та безжально.

«Лука заплакав би. Або ж убив би того, хто отак із його скрипкою…», – подумала Анна.

Утім, щоб Лука когось убив… Ото вигадала! Таке навіть уявити важко. От зчинити тарапату1, пригрозити скрипчиному кривдникові всіма небесними карами – інша річ, це б він запросто. Особливо, якби йшлося про його «червону панну».

Анна раптом наче побачила перед собою: Лука вклякає перед «панною» на ліве коліно, прикладає праву руку до серця, енергійно стріпує вже сивим, але ще густим, як у парубка, чубом.

– Ваша величносте, дозвольте запросити вас до музики!..

Хвильку-другу мовчить, немов очікує на відповідь, а тоді обережно дістає скрипку з футляра, пробігає пальцями по грифу, ніжно обіймає за «стан», проводить долонею по всіх її витончених вигинах, по ефах і струнах. І тільки після того береться за смичок.

Читать дальше →