Вічні вогні Алберти

Начало книги

Союзові Українок Канади, всім його відділам і членам, та всім албертійцям, які під час мого перебування в Алберті у серпні 1956-го року всебічно сприяли мені спізнати побут, минувшину та господарство Алберти — складаю сердечну подяку. Всім дякую за щиру гостинність та невтомну опіку, а зокрема Стефанії й Петрові Паушам, що гостили мене у своїм домі, як члена родини.

Це спричинилося до того, що я змогла собі виробити образ Алберти протягом місяця так, як подаю на наступних сторінках цієї книжки.

Авторка.

І.

Снився мені раз сон. Я — на. краю світу. Передо мною вже нічого нема, крім безбережного білого простору. Позад мене вирує життя — все пережите болюче й сонячне, бачене, уявлене й неуявлене. Попереду — біла пустеля.

Сон ось здійснився. Я — на краю світу. Але цей край світу зелений, наскрізь зелений. Зелень розливається всіма відтінками, навколо — первісний дикий ліс, де заходить тільки нога землеміра, взута в гумові чоботи. Мої ноги, також у гумових чоботях, впірнають у темнозелені плюші моху-торфовища, провалюються у трясовини. Я можу побачити своє зображення в озерцях, порозкиданих у цій дичавині. Тут уже край людського життя, далі вже сотнями миль ніхто не живе і ніколи не жив. Сон здійснився. Не біло, а зелено. Із синім храмом неба вгорі. Із сліпучим сонцем над головою, із веселим повітрям у грудях.

Читать дальше →