Залізна шапка Арпоксая

Начало книги

З найвищої точки виднокругу Гойтасир[1] прискав червоні стріли і прямо в Остапів двір. Розморені спекою, птахи забилися під розлогий кущ жасмину й не реагували на людські голоси, що линули з дерев’яної альтанки. І лише півень, у общипаному хвості якого стирчали дві золотаві пір’їни, пантрував дітей, що вешталися садом. До господаря обійстя завітав давній приятель. Підстаркуватий і малограмотний чоловік, але надзвичайно дружелюбний. Його знали в районі всі кури і собаки, а люди називали Екологом.

Чоловіки говорили впівголоса. Господарка Марійка, від якої віяв запах медикаментів, куняла.

Голос гостя звучав тривожно:

— Так шо, Яковичу, відстояти Гард вряд лі вдасьця. Чув, є рішення достроїти електростанцію. А раз є бомага, то самі понімаєте, — у атомщиків руки розв’язані.

— О-о, ті найбільш зацікавлені, щоб підняти рівень Південного Бугу.

— Шо ж воно виходит? Учені проти забудови. Села й города воюют за чисту мєстность. Зелені нас підтримуют. А тим гидолам, шо нагорі сидят, як горохом об стєнку.

Читать дальше →