Шестикрилець. Шоломи в сонці

Начало книги

З наруччям сонця оперід себе ріка плила лунким бісом, і Волинь переглядалась у ній, як у дзеркалі із золота. Хвиля, пройнята блакиттю, то жбурляла пісками в рибальські дворища осторонь, то розплескувалась у шепіт струї, що ні стоїть, ні пливе…

Аж покрай Ріж-Долини збиралася в собі як для довгого віддиху – співала Давнину.

У княжому саду появився стрункий юнак з довгими, суворими брівми, стріпнув гусеницю з рукава нового одягу й пішов стежками серед розцвілих дерев.

Було добре видно біг Лугу, сонячний кур над ним та вузол шляхів із кам’яним дороговказом, опікуном розпуття. Це було колишнє ідолище – його обличчя гляділо із силою понад святогірське, старокурганне горбовиння. Різьбар-груботеса пробирався так неграмотно й так пристрасно крізь божеські тайни творчості, аж з простої речі вчинив несамовиту. Кожний удар його долота змагав до монументу.

Обіч дороговказу стояв кметь-гусляр, він придержував колінами посох і в’язав на ньому свій клунок перед трудом далеких доріг. Виглядав сам як Світовид, що вибирається на казковому коні в мандрівку по весняній землі.

Читать дальше →