Монсеньйор Кіхот

Начало книги

А було це так. Отець Кіхот загадав своїй економці варити обід, а сам поїхав купити вина в кооперативі, що був за вісім кілометрів од Тобосо по шосе на Валенсію. День випав спекотний, над пересохлими полями стояло тремтливе марево, а невеличкий «сеат-600», якого отець Кіхот купив з других рук вісім років тому, не мав кондиціонера. Їдучи путівцем до шосе, отець Кіхот сумно подумав, що скоро настане день, коли йому доведеться підшукати собі нову машину. Щоб порівняти вік собаки з віком людини, слід помножити собачі літа на сім; за такою арифметикою цій машині було ще далеко до справжньої старості, проте, як помітив отець Кіхот, його парафіянам вона вже почала здаватися мало не руїною. «Не можна їй довіряти, доне Кіхоте», — застерігали вони, а він міг відповісти на це тільки одне: «Ця машина ділила зі мною чимало тяжких днів, і я молю Бога, щоб вона пережила мене». Вже стільки його молитов лишилося без відповіді, тож він плекав надію, що бодай ця одна застрягла, наче грудочка сірки, у Господньому вусі.

Читать дальше →