Острів Білої Сови

Начало книги

офія вирішила на цей раз не відривати погляду від органіста, від його шишкастої лисини, аби не пропустити момент, коли він обернеться обличчям до прихожан. Адже скільки це ще може тривати! Вона вже півтора року живе на цьому забутому Богом рибальському острові, щонеділі ходить у цю церкву, а органіста, який сидить якраз перед нею, ні разу не бачила анфас. Взагалі цілком можливо, що вона таки бачила його обличчя, і навіть не раз, адже людей на острові було обмаль, тут мешканці час від часу натикалися одне на одного навіть поза церквою — то на суботньому базарчику, то в магазинчику, то в пабі, то на пристані (кожен мешканець мав човен, зафрахтований у бухті). Однак через дурацький звичай, за яким усі чоловіки містечка ходили в дурацьких рибальських капелюхах із великими крисами, що закривали вуха і потилицю, вона не могла співвіднести жодне з облич мешканців містечка з пагорбистою лисиною органіста.

Читать дальше →